Релігійна цінність – це розбудова Української Церкви: отець Роман Бодак 30 років несе служіння на Ратнівщині

28 Березня 2024, 13:20
Роман Бодак 2929
Роман Бодак

Настоятель Свято-Іллінського собору ПЦУ у селищі Ратне – родом із Львівщини, проте покликання привело його служити на Ратнівщині. Він став першим священником, який служив у цьому краї українською мовою.

Нині Роман Бодак очолює найбільший православний храм на Ратнівщині. Невдовзі виповнюється 30-річчя його душпастирської діяльності.

Район.Ратне розповідає, через які труднощі довелося пройти священнику за час багаторічного проповідування Божого слова на Ратнівщині.

Протоієрей Роман Бодак – ратнівський декан, настоятель собору Пророка Іллі в Ратному, а також храму Архістратига Михаїла в селі Замшани. Народився він 20 вересня 1965 року в селі Оселя Яворівського району, Львівської області. Навчався у Львівській духовній семінарії Іоана Золотоустого три курси. Згодом, на четвертий курс, перевівся у Волинську духовну семінарію. 4 грудня 1993 року прийняв сан диякона у Свято-Введенському храмі у селищі Брюховичі під Львовом через архиєпископа Львівського і Сокальського Андрея (Горака)

На священника (пресвітера) висвятив його 10 квітня 1994 року митрополит Луцький і Волинський Іоан (Боднарчук) у кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку.

Остання нагорода священника – право носіння митри. Цим отця Романа відзначив митрополит Луцький і Волинський Яків (Панчук) 2 серпня 1998 року.

Має на Львівщині брата, сестру та матір. Батько помер від інсульту, коли Роман навчався на другому курсі у духовній семінарії.

На початку своєї священницької діяльності переїхав із сім’єю у Ратне, де проживає донині. Має двох дорослих доньок, котрі живуть у Львові.

Роман Бодак
Роман Бодак

Стати душпастирем – благословення Господнє

Із самого народження Роман хворів. Батьки зверталися до лікарів, однак ті не знали, як допомогти малюкові. Згодом, мати вирішила охрестити хлопця у місцевого священника.

«Це було чи благословення, чи провидіння. Бо коли я народився, і мав тиждень чи два, я захворів. А у нас був старший священник отець Роман. Він охрестив мене у хаті в себе. І до матері звернувся: «Не плач, видужає хлопець. Як виросте – відправ його вчитися на священника», – розповів отець Роман Бодак.

Так і підростав він, постійно відвідуючи місцеву церкву разом із батьками, прислужуючи в храмі. Той старий панотець завжди турбувався про молодого Романа і давав мудрі поради та настанови.

«Я завжди в церкву ходив і батьки ходили. Батько підвозив мотоциклом священника на службу. І панотець завжди казав: «Нехай вчиться, виросте – піде в семінарію».

У родині Бодаків по батьковій лінії був священник – двоюрідний брат бабусі Романа. Але за таємне вінчання воїна УПА, його відправили у заслання до Сибіру на дев’ять років.

У 1990 році відкрилася Львівська духовна семінарія Іоана Золотоустого. Через рік після цього, Роман Бодак вирішив туди вступити. Однак, молодий хлопець неабияк сумнівався у своєму виборі.

«То велика відповідальність. То є хрест на ціле життя. Інші професії можна змінити, а тут не зміниш. У мене виникли певні боріння в собі: йти чи не йти», – розповів отець Роман.

У вирішальну ніч у юнака сталося видіння: він побачив біля стіни Божу Матір на повний зріст, яка нагадувала йому статуетку, котру він має у себе.

«На ранок я зрозумів, що то є Покров Божої Матері. Я зрозумів, що то знак, і прийняв важливе для себе рішення – піти навчатися до Львівської семінарії», – зазначив священник.

Покров Божої Матері супроводжував молодого чоловіка й надалі, адже чимало життєвих подій пов’язані саме із Пречистою: день народження Романа 20 вересня, а Різдво Пресвятої Богородиці відзначали 21 вересня; висвячувався на диякона 4 грудня, а це було – свято Введення у храм Пресвятої Богородиці.

Як зазначає отець Роман, тоді він зрозумів, що те провидіння він побачив не просто так.

Треба було знати все не на пам’ять, а без пам’яті

Навчання у семінарії, за словами священника, було складним та тяжким. Майже всі теми потрібно було знати напам’ять. Наприклад, «катехизис», – це навчання для православного християнина, наука про церкву, слід знати «на зубок», а також цитати із Біблії.

«Треба було знати все не на пам’ять, а без пам’яті», – зауважив настоятель собору Роман.

На початку навчання у семінарії Романові Бодаку було 25 років, і вчити усе напам’ять стало складніше, порівнянно з одногрупниками, яким було по 16-17 років. Окрім нього, таких вчилося чимало. За словами отця Романа, якщо вступало до семінарії 150 людей, то до кінця навчання лишалося близько 30.

«У нас було дуже строго, як в монастирі, щось не так – і додому. Таким чином, чимало повернулося хлопців назад. Було багато таких, які не хотіли вчитися у семінарії, а просто їм сказали: є місця – йдіть пробуйте, вступайте. Зазвичай, то були такі молоді хлопці, після десятого класу, що вони себе ще шукали. Тож, було багато обраних, але мало покликаних», – зазначив священник.

Як каже протоієрей, з ним навчалися семінаристи з різних куточків України: Миколаївщина, Херсонська область і не тільки. Нині вони підтримують між собою зв’язок.

 «З моєї групи близько служить Іван Бонис – у селі Дубова Ковельського району. Ми з ним спілкуємося», –  розповів отець Роман.

Приїхав лише подивитися, так і лишився служити донині

У 1994 році, коли отець Роман у сані диякона ще навчався у Львівській духовній семінарії, митрополит Луцький і Волинський Іоан запросив його на Полісся, де священників баркувало. Так, доля завела молодого священнослужителя на Волинь, а згодом і на Ратнівщину. 

«Тут практичного нічого не було, і владика попросив мене поїхати сюди подивитися (у Ратне – ред.). Я поїхав, побачив тих людей, всі вони були люди старші: Пінкевич Петро Іванович, Калина Ньорба, Шопук Василь, Ніна Семенівна Михайлевська. Я побачив їхні обличчя, на яких почали виступати сльози. Але ж я тільки приїхав подивитися, що тут потрібно, що вони хочуть. Потім з ними поспілкувався.  Згодом повернувся до Луцька та порадився із владикою, розповів, що ратнівчани хочуть свою церкву, українську, бо в них кругом російські. Найближча була лише у Ковелі. Владика порадив: «Якщо хочеш – то їдь». От так я як приїхав, так і лишився», – розповідає отець Роман.

Керуючий єпархією видав указ про його призначення, і за, майже 30 років, це був єдиний указ, який стосувався Романа Бодака.

«Я бачив обличчя тих людей, вони так загорілися ідеєю, що у них буде українська церква! Так мене душевно прийняли! Хоч нічого тут, крім каплиці, не було, я лишився. На другий рік, восени 1995 року, почали будувати собор. І так моя тут дорога розпочалася», – розповів священник.

Каплиця поблизу Свято-Іллінського собору
Каплиця поблизу Свято-Іллінського собору

Каплиця поблизу Свято-Іллінського собору
Каплиця поблизу Свято-Іллінського собору

Читайте також: Владика Михаїл очолив престольне свято Іллінського храму в Ратному

У квітні 1994 року Роман Бодак провів своє перше богослужіння у Ратному. 

«Перед Пасхою я вже служив тут сам. Тоді, так само як зараз, Паска була пізня», – зауважив Роман Бодак.

Читайте також: Як освячували паски у Свято-Іллінському соборі селища Ратне

Виклики та труднощі на 30-річному шляху

Серед найважливіших цінностей у релігійній практиці для отця Романа є проповідь. 

«Ідіть і навчайте», – сказав Господь. Так само і тут: священник весь час людину навчає. Адже священник – це той корабель на розбурханому морі, який має на борту багато людей і везе їх до тихого берега. Йому треба тих людей через це море перевезти. Найважливіше, коли люди досвідчені духовно, коли вони мають свою мету. А хто їх настановляє? Священники. Вони показують людям шлях, аби гідно привести їх до Господа», – розповів протоієрей.

Для душпастиря важливо під час казання донеси людям суть, щоб у них вона лишалася надовго в пам’яті.

«Мені потрібно щось вкласти людям у голови, а не так, аби вони послухали, пішли та й забули про що я розповідав», – зауважив отець.

Ще однією із релігійних цінностей для отця Романа є розбудова Української Церкви. 

«Важко уявити, що було б, якби два роки тому не було Української Церкви. Можу припустити: не було б спротиву для ворогів. А Церква Українська – це народ. Церква об'єднує українське суспільство», – додав протоієрей Роман.

Протягом 30 років служіння на Ратнівщині настоятелю Свято-Іллінського собору довелося прийняти чимало викликів, серед яких і будівництво храму, і різні поневіряння, негативні вислови, несприйняття Української Церкви багатьма місцевими жителями, і розруха у 90-х роках.

«Якби я тоді тут (мається на увазі на Ратнівщині, - ред.) не лишився, то люди б зневірилися. А я твердо заявив: буду тут. То є перша моя парафія, і я нічого не міняв з того часу. Хоча були пропозиції різні перейти в інші церкви, і з людьми, із готовим усім. Мене ж тут затримали люди», – розповів священник.

Отець Роман пам’ятає кожного, хто його зустрів 30 років тому на Ратнівщині, та кожного, хто долучився до будівництва собору, чи допомагав особисто.

«Тоді люди підтримували одне одного чим могли. Хто словом, хто ділом, хто підтримкою, хто матеріалами. Багатьох із них уже немає серед живих. Деякі виїхали до інших міст. Але їхні рідні чи нащадки часто приходять у собор, що мене дуже тішить», – зауважив панотець.

За останні 30 років душпастир помічає зміну в ставленні до свого служіння серед ратнівчан. Якщо раніше перехожі на вулиці не віталися, часто відверталися, то зараз усе навпаки: йдуть та кажуть «Слава Богу». 

Багато ратнівчан говорили, буцімто Українська Церква не визнана та неканонічна. Проте більшість змінили свою думку після надання Томоса про автокефалію Української Православної Церкви у 2019 році. 

«Москва говорила їхніми устами, бо тільки їй було вигідно, щоб не було Української Церкви. Зараз люди про це свідомо говорять, про вибір Церкви. Ті, хто колись говорив погані речі про нас, нині прийшов на службу до собору.  Мені тут на початках нелегко було. Кругом московська церква, пропонували все, що хочеш тільки, лише переходь до нас. Я кажу: хлопці, мені з вами не по дорозі», –  додав отець Роман.

Як на Ратнівщині захисники двічі Різдво відзначали

На початку Антитерористичної операції Іллінська громада активно долучалася до допомоги воїнам. Миряни збирали кошти на амуніцію, харчі, які згодом відправляли на Схід. Нині, під час війни, парафія допомагає оборонцям нашої держави через місцеві фонди, однин із них – «За квітучу Україну».

Чимало прихожан собору беруть участь у ярмарках, які організовують для допомоги військових, долучаються до різноманітних зборів для воїнів у соцмережах. Також у січні влаштовували у Свято-Іллінському соборі благодійний різдвяний фестиваль. Окрім того, у храмі стоять відповідні скриньки для фінансової допомоги військовим. 

«У перші дні війни ми збирали різні речі та продукти прикордонникам, бо тоді була холодна зима, і ще нічого, як треба, у них не було», – зауважив священник.

Активну участь брав протоієрей у передачі їм амуніції військовим та організовував чин Сповіді та Причастя воїнів на позиціях.

Отець Роман розповів, що у 2022 році на початку війни на Ратнівщині служила 100 бригада ТрО. Тоді, взимку, військові попросили його приїхати та відправити на місці службу на честь Різдва Христового 25 грудня, оскільки вони не знали, чи будуть на тих самих позиціях до 7 січня 2023 року. На це прохання отець Роман радо відгукнувся.

«Я сказав парафіянам про цю ситуацію, то вони згодом нанесли різних пакунків із готовими домашніми стравами: вареники, голубці. Я все це зібрав та повіз на позиції», – розповів священник.

На місці зі своїми помічниками для військових організували різдвяне привітання та передали пакунки. Найбільше воїни раділи домашнім вареникам.

Читайте також: У Свято-Іллінському соборі селища Ратне провели Різдвяне богослужіння

Згодом, 7 січня 2023 року, отець Роман знову отримав прохання від 100 бригади приїхати на позиції та поколядувати. Так захисники на Ратнівщині двічі відзначали Різдво: за старим і за новим стилями.

Зведення Іллінського собору як найбільше досягнення за роки служіння

Історія Свято-Іллінського собору розпочалася ще у 1565 році, коли міщани збудували його. Церкву звели так, щоб розмістити якомога більше вірян. Унаслідок розташування на перехресті Російської імперії та Речі Посполитої, Ратне неодноразово змінювало підпорядкування, було зоною бойових дій, однак ніколи тут не припинялося богослужіння українською мовою. Після Першої світової війни собор став парафіяльним храмом.

У 1944 році радянська влада спалила Божий дім. З 1992 року місцева громада почала відновлювати святиню. Саме тоді на Ратнівщині зареєєстрували першу церковну громаду імені пророка Іллі. Це була перша в районі релігійна парафія Київського патріархату.

Відновлення храму розпочалося у 1992 році. Тоді освятили місце під храм. Вночі дерев’яний хрест, який встановили на місці будівництва, недоброзичливці викрали й викинули у річку. 

Читайте також: У Чарторийську розповіли, як монахи УПЦ МП вкинули у річку хрест

Згодом, у 1993 році освятили наріжний камінь храму, а потім поблизу нього розпочали зводити капличку. Розпочали будувати храм восени 1995 року.

Рівно 20 років тривало будівництво собору. На спорудження храму пішло приблизно пів мільйона цеглин. Висота собору становить майже 40 метрів. Згідно з офіційними документами, у приміщенні храму може вміститися 1 200 прихожан, із розрахунком три людини на квадратний метр.

Свято-Іллінський собор у Ратному
Свято-Іллінський собор у Ратному

Свято-Іллінський собор у Ратному
Свято-Іллінський собор у Ратному

Фінансували будівництво спонсори, різні меценати та парафіяни.

22 листопада 2015 року храм освятив владика Михаїл митрополит Луцький і Волинський, того ж дня відбулося перше богослужіння у відбудованому Соборі Святого пророка Іллі. Храм став найбільшою православною спорудою Ратнівської землі й третім за величиною на Волині. 

«Моє найбільше досягнення за ці роки – оцей великий собор, якому немає рівних. Схожий собор – це Собор Благовіщення Пресвятої Богородиці ПЦУ у Ковелі. Однак він менше вміщає людей, та стіни в нього перебудовані, бо там була спортивна школа. Подібний храм є і в Нововолинську – Свято-Духівський собор. Але це міста, а у нас такий є у селищі», – зазначив протоієрей Роман.

Усередині Свято-Іллінського собору
Усередині Свято-Іллінського собору

Усередині Свято-Іллінського собору
Усередині Свято-Іллінського собору

За спорудження собору виникало чимало різних суперечок серед будівельників та проєктантів. Зокрема, одна була щодо розбудови підвальної церкви в соборі (нижнього храму). Проте, з міркувань безпеки та раціональності використання матеріалів, ця ідея залишилася лише ідеєю.

«Були конфлікти при завершенні будівництва. Тоді я молився і в думках говорив: «Господи, Ти все бачиш, Ти все знаєш, я на Тебе покладаю надію, Ти зробиш усе якнайкраще». З людьми – то праця. То на виробництві є керівник і підлеглі, а у церкві ми всі рівні», – розказав отець Роман Бодак.

Неодноразово отець загадувався над питанням: «Навіщо будувати такий величезний храм?», адже на ті роки (мається на увазі 1990-ті, - ред.) великої кількості парафіян у Київському патріархаті, та щей на Поліссі не було.

«Я собі таке питання ставив постійно. Якщо потрібно буде, то ще п’ять таких збудуємо! І от тільки тепер відкриваються нам очі, чому саме так мало бути. При початку ми самі не розуміли, нащо нам таку велику церкву будувати, до того ж то потрібно було дуже багато цегли, і різних інших будматеріалів. А зараз розумієш, що Господь дав так, що ось така церква має бути. Бо прийшов той час, коли вона затребувана», – зауважив священник. 

Тепер на службу в собор Пророка Іллі приходить чимало людей. На великі свята, буває, не всі можуть і вміститися, тому стоять і поблизу храму.

Церковний хор у соборі Пророка Іллі
Церковний хор у соборі Пророка Іллі

Церковний хор у соборі Пророка Іллі
Церковний хор у соборі Пророка Іллі

«Як поставили хреста на місці освячення собору, то його не раз викидали в річку. Деякі люди не хотіли, аби на цьому місці був собор», – додав настоятель собору.

Перспективи ПЦУ на Ратнівщині

Станом на початок 2024 року в Ратнівському краї є чотири храми Волинської єпархії Православної Церкви України: собор Святого пророка Іллі у Ратному, каплиця Покрови Пресвятої Богородиці у селі Велимче, Церква Архістратига Михаїла у селі Мельники-Річицькі та храм Архістратига Михаїла в селі Замшани.

Читайте також: У Ратному вперше відзначили Різдво Пресвятої Богородиці за новим календарем

За словами отця Романа Бодака, на Ратнівщині чимало громад готові перейти до ПЦУ, однак не вистачає лідера, котрий поведе за собою.

«Люди бояться подати свій голос перші. Як тільки лідер виявиться – народ за ним піде. У ближньому селі, за опитуванням, до 80% «за» перехід у ПЦУ, але бояться місцевого батюшку і старосту, які ніяк не хочуть переходу», – зауважив священник.

«Працюйте як бджілка – і все буде»: захоплення та господарство

В отця Романа є невеличка пасіка – десять вулиців. Проте колись вона була дуже великою та налічувала понад 25 сімей. 

Бажання пасічникувати прийшла несподівано: першого вулика священнику подарував парафіянин.

«Потім я ще чотири вулики купив й так почав займатися бджолярством. Я мав 25 бджолосімей, та навіть більше. Взимку, коли було менше роботи, я сам виготовляв вулики. Буває, прийшов із церкви, став під грушкою і дивишся, як бджоли працюють. І думаєш: працюйте як бджілка – і все буде», – зауважив протоієрей Роман Бодак.

До бджільництва він мав велике господарство – садив картоплю, сіяв овес, тримав худобу: два кабани, 100 кролів, качки та гуси. Продукцію від господарства реалізовував. 

Нині священник полюбляє займатися садівництвом, зокрема, робити різні щепи для фруктових дерев.

І що би не робив душпастир, усе робить із молитвою та упованням на Боже милосердя – над обійстям, над громадою, над селищем Ратне, Поліссям та всією Україною.

Ікона у соборі Пророка Іллі
Ікона у соборі Пророка Іллі

У соборі Пророка Іллі
У соборі Пророка Іллі

У соборі Пророка Іллі
У соборі Пророка Іллі

Усередині Свято-Іллінського собору
Усередині Свято-Іллінського собору

У соборі Пророка Іллі
У соборі Пророка Іллі

У соборі Пророка Іллі
У соборі Пророка Іллі

Ікона у соборі Пророка Іллі
Ікона у соборі Пророка Іллі

Коментар
21/07/2024 Неділя
21.07.2024
20.07.2024
13:43
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром