Пісочний годинник
-
-
>
-
>
-
>
2918
Якось дивно, писати про Юрка в минулому часі. Увесь час здається, що то якась помилка, чийсь дурнуватий жарт.
От-от, зараз перетелефонує, зі своїми жартиками почне розпитувати: «які новини вдома?», «що нового у Львові?». Розумом я усвідомлюю нашу втрату, але серце ніяк не може примиритися з цією думкою, що вже цього більше не буде, і треба вчитися з тим жити...
Ми з Юрком були дуже близькими людьми, але водночас антиподами. Вогонь і лід. То, як дивишся дзеркало, а бачиш свою повну протилежність майже в усьому: в мене інколи було враження, що в нього ніколи нічого не ламалося, не кришилося, був просто до жаху акуратний в усьому, пунктуальний, відповідальний.
І ще, Юрко був дуже-дуже спокійний, маломовний, і мав один вельми безцінний талант: з легкістю витримував ураган моїх емоцій, ідей, задумів – все це з такою притаманною лише йому хитрющою усмішкою...
Колись я напишу розлогі приватні спогади про свого братика Юрка, адже завдяки нашим таким різним характерам, темпераментам і звичкам нас пов'язують багато кумедних історій, веселих і чудернацьких пригод. Але мусить пройти більше часу, бо зараз то дуже боляче, рана кривавить по-живому...
Тому, поки що, розповім кілька епізодів із життєпису Юра, які пов'язані з військовою справою, але в «оптиці» культурології. Бо це також історія кафедри та й факультету загалом. Але все по черзі.
Юрко – випускник кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Він завжди залишався культурологом, принагідно застосовуючи здобуті знання та навички культурології, навіть, у військовій сфері.
Один із таких епізодів життєпису Юрка, пов'язаний із його службою у Військово-морських силах України. Так, одразу після завершення університету він мав вступати до війська. І йому припало служити не в сухопутних військах, а на флоті — десантному кораблі «Констянтин Ольшанський».
Ну, здавалося б нічого особливого: тисячі молодих хлопців після завершення навчання у закладах освіти проходять службу в армії. І в Юрка так складалося на початках служби у ВМС: навчався військової спеціальності військово-морський зв'язок. Також мав хороші показники із фізичної підготовки, адже він з дитинства займався дзюдо у Ратнівській спорт-школі, і в часі навчання в університеті продовжив свої тренування з цього виду єдиноборств.
На змаганнях в університеті вже не виступав, але гарну спортивну форму підтримував. Окрім того, в університеті Юрко займався легкою атлетикою, виступав за збірну університету. Як людина дуже не спортивна, я жартувала з Юрка, що він в університеті займається спортом, а не вивчає культурологію.
Повертаючись до військової служби у ВМС України, за певний час було оголошено, що флагман українського флоту – фрегат «Гетьман Сагайдачний» йде в морський похід. Цей морський похід був в складі кораблів НАТО, Міжнародна військово-морська антитерористична операція та військово-морські навчання «Активні зусилля XXI сторіччя», які мали відбуватися впродовж трьох місяців в Середземноморських країнах (основна база острів Крит).
Варто окремо прокоментувати, що український корабель – флагман ВМС «Гетьман Сагайдачний» брав участь у морських походах Міжнародної антитерористичної операції «Активні зусилля XXI сторіччя» декілька разів поспіль: 2007, 2008, 2009 і 2010 років. Тоді проблема морського піратства була дуже гострою, і становила загрозу міжнародній безпеці.
Особливо небезпечні були сомалійські пірати. НАТО декілька років підряд скеровувало морську ескадру з кораблів різних країн, яка мала на меті ліквідувати загрозу від сомалійських піратів або звести її до мінімальних ризиків. До цих заходів були запрошені кораблі країн, які не були членами НАТО, зокрема Україна та Грузія. З українських ВМС, тільки фрегат «Гетьман Сагайдачний» відповідав вимогам НАТО для того, щоб брати участь у таких міжнародних морських заходах.
Відтак, в керівництві ВМС України прийняли рішення, що буде створена спеціальна відбіркова комісія яка відбере екіпаж, українську експедицію для участі в цих навчаннях. Тобто, буде не лише штатна команда «Гетьман Сагайдачний», а й розглядалися інші кандидатури військових моряків, з інших кораблів: і ті які служили професійно, за контрактом, і ті які перебували в лавах ВМС на строковій службі. Адже, зазвичай. військових моряків строкової служби не залучають до таких заходів.
Справді, то була просто безпрецедентна можливість військовому моряку строкової служби брати участь у Міжнародній антитерористичній операції та морських НАТівських навчаннях «Активні зусилля ХХІ сторіччя».
Юркові також запропонували взяти участь у цьому відборі, але просили надати рекомендаційні листи, характеристики з місця навчання — з кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету. Тобто, треба було заповнити згідно з переліком пакет документів, і головне: все мало бути дуже оперативно.
Ці документи мала надіслати я: «Але як переконати викладачів кафедри про підготовку таких документів?» – думала собі в ту хвилю. Юрко вже не студент кафедри, служить у ВМС України, а тут приходить на кафедру якась Оксана, і просить про такі речі! Мене відшиють на всі чотири сторони! Але ж треба спробувати, бо шкода отак легко втратити такий шанс.
Перед тим Юрко надіслав перелік викладачів до кого треба звернутися: куратор групи Володимир Мальчевський, викладачі профільних культурологічних дисциплін Наталя Мадей, Оксана Дарморіз, Ольга Ліщинська, Тетяна Ярошенко, Анатолій Яртись. Коли йшла на кафедру з цим проханням, то складала собі в голові цілу промову: як буду переконувати, вмовляти, аргументувати: ну, хоч хтось з цього переліку та й погодиться з тим помогти?!
Як зараз пам'ятаю: коли прийшла, якраз всі потрібні викладачі були на кафедрі: сиділи за круглим столом, мою вступну частину промови навіть не дослухали: лише запитали що саме, в якому вигляді та на коли треба підготувати. Все. Наступного ранку, я вже забирала потрібні документи на кафедрі.
Отак легко, оперативно і професійно. Юрко з успіхом пройшов відбір для участі у Міжнародній антитерористичній операції та морських НАТівських навчаннях у Середземному морі.
Вже згодом, коли Юрко повернувся додому після служби в ВМС, я йому розповідала про свій «морський похід» на кафедру теорії та історії культури. Треба було бачити задоволене личко Юрка, оту хитрющу, фірмову, усмішку, і підсумовуючу фразу: «А чому ти так дивуєшся? Ми культурологи, то наша кафедра. В нас завжди так було!». Оця спокійна впевненість випускників-культурологів: в разі чогось, кафедра їх підстрахує варта дуже дорого!
Здавалося б на цьому розповідь участь Юрка у міжнародному військовому поході у Середземномор'я можна було б завершити. Проте, під час згадуваних НАТівських навчань, трапилася одна важлива оказія культурологічного аспекту, про яку варто розповісти докладніше.
Основною базою, штаб-квартира, базування кораблів НАТО того разу був острів Крит. Відтак, для учасників військових експедицій усіх країн було організовано екскурсії по острову. На екскурсії українська експедиція опинилася в одній підгрупі з польською. Спочатку польські моряки тримали дистанцію стосовно українських моряків: приглядалися до них.
І от, в часі екскурсії, гід почала розповідати про Крит, і звичайно, про крито-мікенську культуру — туристичну родзинку острова. Хоча гід, була місцева жителька, але чомусь під час екскурсії в неї було дуже багато різних неточностей, перекручень в розповідях, що Юрко який стояв в задніх рядах нашої експедиції спочатку стиха поправляв, і доповнював для товаришів, що стояли поруч. А незабаром, його розповідь про крито-мікенську культуру стала слухати уся українсько-польська підгрупа екскурсантів, включно з гідом.
Від української військово-морської експедиції ніхто не очікував таких фахових знань про давньогрецьку культуру.
Пізніше, Юрко із задоволенням згадував той момент, що він на іспитах в університеті так не відповідав, як під час тих екскурсій по Криту. Вражені поляки потім підходили до українських керівників експедиції: що от, мовляв, у вас моряки так гарно знають історію світової культури. А з боку українських командирів пролунало: «А, в нас усі такі!» Юрко з того «усі такі» дуже сміявся, але казав, що той випадок для нього став своєрідним лакмусовим папірцем.
Він зрозумів що культура — справді, один з найкращих інструментів порозумітися в глобальному світі. І коли прийшов момент — Юрко захищав наш світ зі зброєю в руках.
Ціною власного життя!
Назавжди в строю!
На варті миру і спокою!
