Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Іван Тричук
Іван Тричук

«Вибач Іване, не вберегли..» – волонтер про померлого ратнівського героя

12:34 05.12.2018
850

Відомий волинський адвокат та волонтер Василь Нагорний розповів про свою «найважчу справу», пов'язану із померлим героєм Ратного – Іваном Тричуком.

Історію про ведення справи бійця із Ратнівщини Василь розмістив на своїй у Facebook.

«Сьогодні день Волонтера. Дивлюсь на стіну в офісі, де під склом, в рамочці висять нагороди отримані за ці роки від ветеранських Спілок, Матерів, Церкви, Міноборони, Кіборгів, бригад, ОДА, мерії, Президента, а на душі «так собі»...

Хочу саме сьогодні розповісти про найважчу свою волонтерську справу, про долю бійця 3 бату 51 бригади Івана Тричука та його родини з Ратного Волинської області.

Старший солдат Іван Тричук пішов воювати в першій хвилі мобілізації. 51 бригада була практично в усіх «гарячих» точках, хоча в інформаційних джерелах цього не найти. Наприклад, ніде згадки немає, що в боях за смт. Новосвітлівку та с. Хрящувате, у серпні 2014, брали участь і декілька підрозділів 3 бату 51 бригади, в тому числі Іван Тричук. Що таке бої за ці населені пункти, які фактично були знищені за 20 днів певно всі знають.

Офіційно – 28 бійців загинуло (Айдар, 24 бригада, 80)... вічна пам'ять Героям.

Івану тоді повезло – контужений, з легкими пораненнями, але живий. За героїзм проявлений в цих боях його було нагороджено орденом «За мужність ІІІ ст.», але Іван так і не дізнався про це. Осінню 2014 дали відпустку. Радість родини тривала мить. На вечір Іван «пішов в атаку», стався сильний епілептичний напад, і його госпіталізували в місцевий шпиталь. Хто з волонтерів пам’ятає 2014 рік, той підтвердить, що військовий госпіталь Луцького гарнізону, м’яко кажучи, не був готовий до таких бійців, як і не виявилось в медзакладі потрібних ліків. Івана не стало протягом доби. Офіційна версія - самоудушення.

Чотири роки я по крихтам збирав інформацію про ту трагедію: когось підкупив, хтось сам розказав, обшукавши мене на наявність диктофону, когось прилякав. Хай неофіційно, але мені потрібна була правда. Тепер, певно, тільки я і сам Іван знаємо, що тоді сталось. Єдине, що можу сказати: це був вже не той щасливий чоловік і татусь, який до війни, на заздрість односельців, тримаючи за руку дружину гуляв з дітками. Не вберегли... Вибач Іване... А могли, повинні були вберегти і вилікувати ...

Чотири роки родина жила без будь-яких пільг. Дружина важко працювала зранку до ночі, гляділа малолітніх дітей, поховала свекра. І лише влітку цього року, вдалось таки добитись висновку від комісії МО, про те, що «Захворювання і смерть Івана Тричука, Так, пов’язані із захистом Батьківщини», а причина самоудушення – це наслідок епілептичного приступу та посттравматичного синдрому.

Здається все, справу можна класти на поличку, дружина і дітки отримали статус «Член сім’ї загиблого», подали документи на виплату компенсації. Марині можна буде трішки перепочити, закрити «дірки» в сімейному бюджеті і борги, підлікувати гарно діток, які так часто не дають мамі виспатись, а тут... «колізія» в законі.

З однієї сторони допомога не виплачується, хто вчинив умисне самогубство, з іншої сторони причинний зв'язок смерті із захворюванням та статус «Член сім’ї загиблого», який гарантує таку виплату. Давати чи не давати компенсацію? В найближчі дні це буде вирішувати комісія Міністерства оборони України. Сподіваюсь, Степан Полторак пригадує серпень 2014 року і знає, що ці необстріляні хлопці тоді пережили і кому протистояли, а це важливо в цій справі. Пане міністре, варто нагадати департаменту фінансів МО, що українці не росіяни, і своїх не «кидають».

В той же час, споглядаючи реєстр судових рішень розумію, що комісії МО легше відмовити і відправити вдову в суд, хай там доводить роками свою правоту. В 2015 мені вручили відзнаку Міноборони за допомогу ЗСУ. Хіба міг я подумати, що буду позиватись до чиновників МО, захищаючи інтереси інвалідів і родин загиблих?! Звичайно, можливо я занадто гарячкую, але дуже багато сил було віддано в пошуку справедливості, а слово дане дружині я звик тримати.

Завершу свій допис словами Президента України:

«...ми пам’ятаємо кожного героя, що віддав життя за Україну... це завдяки їм була зупинена російська агресія, яка так зухвало почалася... вклонімося кожній українській родині, яка втратила чоловіка чи сина...»

Тільки певен, Президент мав на увазі, що «вклонитись», це не просто зробити символічний рух головою, а допомогти родині, яка втратила чоловіка, батька, сина».

Коментарі

Гість

14:15 05.12.2018

Повішення і епілепсія , щось не сходиться?

10 грудня
Сьогодні
Вчора
08.12.2018
07.12.2018
06.12.2018
05.12.2018
04.12.2018
03.12.2018
02.12.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин