Як ратнівський мисливець «Снайпер» півстоліття ходить на полювання

07 Листопада 2018, 16:30
Мисливці на полюванні 3079
Мисливці на полюванні

Настаріший мисливець у Ратніському районі у свої 85 років не пропускає жодного сезону полювання та привозить додому чималі трофеї.

Стаж найстарішого мисливця Ратнівщини – ​понад півстоліття. За цей час чоловік мав п’ять рушниць, а страви з дичини на його столі нікого не дивують. І скільки вполював – ​порахувати не може! – пише «Волинь-нова»

Володимир Павлович Захарчук із Ратного торік став почесним членом Українського товариства мисливців та рибалок. До речі, він єдиний у районі, хто має таке звання та у свої 85 літ під час сезону полювання не просто ходить на лови, а й користується заслуженим авторитетом серед мисливців, які називають дідуся Снайпером.

«ХІБА ТО Я ЗАЙШОВ? РУШНИЦЯ ЗАВЕЛА!»

Володимир Захарчук
Володимир Захарчук

«Якби мені хтось сказав, що десь лежить заєць – ​забери, нізащо не пішов би. А ось закинути рушницю за плечі, пройтися лісами та вполювати вуханя чи лисицю — ​ото вже моє. І не заради м’яса — ​то бажання душі. Це добре розуміє тільки мисливець. Коли хтось дивується, що я в такі літа зайшов у якусь далеку місцину, здолавши декілька кілометрів, відповідь у мене одна: «Хіба то я зайшов? Рушниця завела!» — ​розповідає про своє хобі чоловік.

Володимир Павлович родом із Хмельницької області. На Ратнівщину потрапив у далекому 1960. За фахом – ​агроном, але п’ять років викладав хімію у Велимчому. Саме там придбав першу рушницю. Потім працював у райкомі партії, у райспоживспілці. Дідусеві є що згадати і не лише з лісових походів, а загалом із життя ратнівчан. Бо спілкувався з людьми, бував у всіх селах району.

Володимир Захарчук на полюванні
Володимир Захарчук на полюванні

«Не пропускаю жодного сезону полювання,  – каже затятий мисливець.  – ​Залишаюся вдома хіба на великі свята: Різдво, Пасху, Трійцю», – зазначає Володимир Захарчук.

Поцікавилася у співрозмовника, як ставиться дружина до його хобі. Бути у вихідні без чоловіка майже впродовж усього життя, думаю, погодиться далеко не кожна жінка. 

«Вона тепер уже звикла, хоча раніше на лови з ночівлею на день-два не хотіла відпускати, – ​відповідає усміхаючись і додає: – Моя дружина дичини не їсть. Я люблю сам поратись біля неї: і тушкую, і консервую, і пригощаю тих, для кого таке м’ясо – ​делікатес. Приїжджають діти, і їм баночку-другу дам. Хоча раніше тримав живність свою. Але гостинець із зайчатини чи качатини і з домашньої свинини – ​це різні речі», – ​мовить мисливець.

Послухавши, як захоплено дідусь розповідає про свої кулінарні здібності, розумієш, що справді любить займатися цією справою. Хоча каже, що споживати м’ясо з диких тварин не дуже любить, а ось пригостити когось — ​то з великим задоволенням.

НА ЛОВАХ І ВІДПОЧИВАЄ, І СИЛ НАБИРАЄТЬСЯ

«Тепер уже менше «намотую» кілометрів на полюванні, аніж раніше. Але, находившись, оздоровлююсь, солі «проганяю» і бадьорішим стаю. Кілометрів із п’ять пройдуся, але разів три відпочину. У лісі – ​краса. Насолоджуюсь нею, дихаю свіжим повітрям і відчуваю приплив сили, енергії, молодечого запалу», – ​захоплено каже Володимир Захарчук.

Цікавлюся, який найбільший трофей має дідусь-мисливець. Придбати ліцензію на кабана, лося чи козулю для нього задорого, тож ходить на полювання лише на зайців, лисиць та качок. Хоча трофей має – ​роги лося, які знайшов, збираючи гриби. Під час відкриття минулого сезону вполював два лиси, ​зайця, а ось нині­шнього у лиса «промазав» і жартома сам себе порівнює з персонажем казки Миколи Некрасова «Дід Мазай і зайці».

Щодо порятунку дичини, то в його мисливській практиці траплялися й такі випадки. Зайця або качку, які самі потрапляють до його рук, чоловік шкодує і відпускає їх на волю або ж переселить, наприклад, куцохвостого в капусту. А вже під час полювання ця жалісливість зникає, залишається лише азарт…

Звірини і птаства у лісах та на болотах нині значно менше, аніж 50 літ тому, вважає дідусь, а зменшення їх кількості спричинила сама людина.

«Ви чули коли-небудь спів перепілки? Раніше ви­йдеш у поле – ​і заслухаєшся. А зараз їх значно менше, як і інших птахів та хутрових звірів, через отрутохімікати та осушення боліт», – ​зазначає старий мисливець.

...А ще серед хобі Володимира Захарчука – ​рибальство та вирощування розсади помідорів, перцю. Захоплюється і конвалія­ми, які квітують у нього на підвіконні. Виносить їх із погреба за 20–24 дні до певної дати (дня народження, ювілею тощо) – ​саме стільки часу треба, щоб вони проснулися і розцвіли. Умудрявся дивувати ними навіть на Водохреще, а в березні свої конвалії кладе до пам’ятника Тарасові Шевченку, що в центрі селища. 

Валентина ПИЛИПЧУК

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024