Ратнівський боєць знайшов собі дружину по телефону

02 Лютого 2018, 09:00

1585 Джерело: http://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/33264/

Андрій та Світлана Семенюки

Зараз Андрій та Світлана Семенюки живуть у Сільцях.

Про це повідомляє «Вісник+К».

Сам Андрій місцевий, а його жінка з Прикарпаття. Їх доля звела випадково – за допомогою телефонного дзвінка. Коли Андрій воював в АТО, Світлана зігрівала словом, оберігала молитвою. І тоді, коли юнак заліковував рани, дівчина несподівано приїхала у госпіталь. Там вони вперше побачилися.

У квітні 2014 спочатку мобілізували брата Сергія, батька трьох малих дітей. А через два дні – й Андрія. Та наприкінці липня Сергія звільнили з війська як багатодітного батька. А брат прийняв бойове хрещення, навіть не знаючи, де він і що діється…

– Ми потрапили на Луганщину. Вже на другу ніч по нас як стали гатити! – згадує Андрій. – Командир сказав: «Хлопці, поменше з сигаретами ходіть і голів не виставляйте, бо раз-два накриють». На війні я отримав травму ноги, маю інвалідність…

Аби мама менше переживала, син казав їй, що на навчанні. А коли на Різдвяні свята приїхав додому з товаришем із Закарпаття, розказав, що довелося пережити. Мама, почувши, через що син пройшов, заявила: більше нікуди його не пустить і у погребі закриє. Але як хлопець міг залишитися вдома, коли його друзі там, на війні?! «Ми, солдати, наче одна дружна родина», – каже. Більше десяти місяців Андрій був на війні.

Одного разу друг Андрія спілкувався по телефону зі знайомою Світланою. І хлопцеві теж захотілося з нею познайомитися. Але відразу не наважився зателефонувати. Лише через два місяці набрав номер телефону дівчини і почув її голос. Спілкувалися щодня, у розмовах настільки зблизились, що з часом уже розуміли: живуть лише думками один про одного.

Коли Андрій потрапив у госпіталь, Світлана не могла втриматися вдома. Мама відмовляла її, аби не їхала, навіть сварила. І Світлана… втекла. Сказала рідним, що їде до сестри, а сама подалася у госпіталь до незнайомого, але такого рідного хлопця.

– Привіт, Андрію, ти мене хочеш побачити? – почув у телефоні до болю рідний голос. – Вийди на вулицю…

Андрій тоді вперше побачив Світлану. І зрозумів, що вона – його доля. А через тиждень Світлана та Андрій поїхали до її батьків і просили благословення. Там, на Івано-Франківщині, й розписалися. А вінчалися вже у Сільцях на Ратнівщині, тут і весілля відгуляли.

Чого гріха таїти, батьки дивувалися, що їхні діти так швидко одружуються, просили, щоб придивилися, не поспішали… Але що тут відкладати, якщо обоє не могли жити один без одного.

Тепер Андрій та Світлана тішаться синочком Остапом, якому лише півроку. Живуть окремо від батьків, бо Андрій ще раніше, коли їздив на заробітки, зібрав грошей та купив стареньку хатину. Свекруха для молодої жінки є і подругою, і порадницею. А ще Світлана каже, що на Ратнівщині прижилася, тут її сім’я і дім. А найголовніше – вона щаслива, бо любить і любима...

Валентина БОРЗОВЕЦЬ