Відкриті архіви: як ратнівчанин відреагував на придушення «Празької весни»

21 серпня 1968 року Радянський Союз та кілька його союзників ввели війська у Чехословаччину, щоб покласти край «Празькій весні». Як відреагували на це жителі тогочасної радянської України?

21 серпня 1968 року Радянський Союз та кілька його союзників ввели війська у Чехословаччину, щоб покласти край «Празькій весні» – спробі тамтешньої влади побудувати «соціалізм з людським обличчям». Про це пише ЗІК.

У тогочасній радянській Україні ті події сприйняли по-різному.

За даними Комітету держбезпеки (КДБ), частина населення УРСР була впевнена: якби радянські війська не увійшли у Чехословаччину, то там неодмінно з'явилася б армія США чи інших країн НАТО.

Інші, навпаки, засуджували дії радянського керівництва й очікували на великий міжнародний конфлікт.

Архів СБУ, якому в спадок залишилися внутрішні документи КДБ радянської України, та Центр досліджень визвольного руху опублікували сотні звітів КДБістів про реакцію різних верств і регіонів УРСР на придушення «Празької весни».

BBC News Україна зібрала ці думки 50-річної давності. Прізвища людей не наводимо з етичних міркувань, хоча в опублікованих документах вони вказані.

«Треба і в Румунію ввести»

У КДБ почали особливо відстежувати суспільну реакцію на події в Чехословаччині з серпня 1968 року, коли, власне, почалося вторгнення, й продовжували це робити протягом кількох місяців, поки тривало протистояння і «нормалізація» у бунтівній республіці соцтабору.

Загалом, констатували агенти КДБ, від початку конфлікту жителі радянської України підтримували дії Кремля.

Так, в одній із записок наводяться слова шофера ратнівського райвідділу сільгосптехніки: «Правильно зробив наш уряд..., що вчасно ввів війська на територію ЧССР. Якби ми запізнилися, то це зробили б німці чи американці. А це означало б війну».

В іншій записці інженер черкаського комбінату давав схожу оцінку: «Нарешті у Чехословаччині припиняться неподобства. Давно треба було це зробити. А на Заході нехай кусають собі лікті».

Керівництво ЧССР називали «людьми без марксистської закалки» та «контрреволюційним елементами, що окопалися в ідеологічних органах».

І водночас радили ввести війська ще й у Румунію, з якою у Радянського Союзу тоді були натягнуті відносини.

«Якщо не введуть війська у Румунію, то ФРН і США скоро там збудують військові бази», - був переконаний столяр з вінницької фабрики «Побутремонт».

«Треба ще у Румунію ввести війська так само, інакше можна багато чого втратити», – наводилися слова працівника вінницького головпоштампту.

А працівник їдальні в Луганську вважав – тепер румуни й так притихнуть: «Добре, що війська соціалістичних країн випередили американців. Зараз американцям вже нічого не вдіяти, а румуни підіжмуть хвіст».

Були й люди, переконані в тому, що за Сталіна таку ситуацію не допустили б.

«У бутність Сталіна полетіли б сотні голів нероб, які мали передбачити нинішні чехословацькі події. Прогавити такі події злочинно», – наводяться слова майстра донецького металургійного заводу та члена Компартії.

Паралельно з цим траплялися твердження, що все робиться виключно заради миру.

«Наш уряд вочевидь пішов на такі заходи лише тому, що до цього змусили обставини... Ми знаємо, що наш уряд завжди бореться за мир і цей, хоч і крайній захід, направлений на захист миру», – говорила працівниця відділу кадрів Спілки художників УРСР.

«Тривалий час наш уряд здавав позицію за позицією, й, нарешті, зважився відстояти завойоване кров'ю. Наша політика мирна, це всім відомо, але перед лицем небезпеки має бути твердою та непохитною», – наводять у КДБ слова ще одного члена Компартії, старшого інженера Міністерства місцевої промисловості УРСР.

«Скоріше б була війна»

Водночас майже одразу у спецслужбі зафіксували й критику дій радянського керівництва.

«Як же Радянський Союз у сучасній обстановці зможе відбілити себе після такого акту? Адже ми стверджуємо, що світовій жандарм - США, вони вводять війська у В'єтнам, Корею та інші країни. Ми ж їх тавруємо ганьбою, а самі вчиняємо так само», – нарікав голова відділу журналу «Будівництво і архітектура».

«Хотілося б, щоб хоча б один народ з соціалістичних країн дізнався, що таке свобода. Тепер все скінчено. Наші війська покажуть чехам «свободу», – вважав один технолог хмельницького трансформаторного заводу.

Доходили до КДБ й значно крамольніші думки.

Наприклад, перукар готелю у Дніпропетровську, «єврей» (за визначенням КДБ), дозволяв собі таке: «Хоча б дали нашим (Радянським військам. - Ред.) по морді. Самі ми зарвалися, переродилися й не хочемо, щоб була свобода у інших… Наші всі стали фашистами, тому б'ють всіх, хто хоче свободу. Але нічого, Ізраїль наб'є морду (з Ізраїлем у СРСР тоді були розірвані дипвідносини через Шестиденну війну. – Ред.), й у чехів наші отримають по зубах».

А «націоналістичні елементи» в УРСР, за даними агентів КДБ, взагалі «активізувалися» й мало не очікували на війну, яка повалить радянську владу в Україні.

«Нам треба вчитися у чехословаків. Ви, молодь, подумайте про себе та свою долю. Я вже старий, але якщо доведеться – зброю для себе дістану й допоможу вам, а також дещо пораджу, щоб ви не помилилися, як у ті роки», – розповідав комусь житель Львівщини та, за визначенням автора записки, «націоналіст».

Інший житель села у Львівській області, «колишній бандпосібник» ОУН, анонсував: «Скоро треба чекати на війну, і, як наслідок, – кінець радянській владі та всім комуністам».

«Я не боюсь війни. У випадку війни я знаю, де мені бути. Лісів багато, вони мене не знайдуть… Ви знаєте, скільки зараз буде людей у лісах, у випадку чого?» – запитував працівник луцької рембуддільниці, «у минулому судимий за участь у банді ОУН».

Причому, судячи з доповідей КДБ, схожі думки можна було почути не лише у західних областях УРСР.

Зокрема, такий собі кріпильник з Краснодонської шахти Володимир Іванович заявляв: «Комуністів треба вішати всіх підряд й нещадно. Скоріше б була війна й перестріляти їх усіх, паразитів».

У частині записок КДБ про такі вислови вказується, що там «вживають відповідні заходи» щодо їхніх авторів.

Інциденти

Утім, виключно висловами реакція на події в Чехословаччині не обмежувалася.

У Дрогобицькому районі один каменяр «будучи у нетверезому стані» радив односельчанам скуповувати харчі й готуватися до війни.

За це його арештували на 15 діб.

А у Запоріжжі невідомий у трамваї розповів пасажирам, що радянські війська лише за один день втратили у Чехословаччині 600 бійців (реальні втрати СРСР у Чехословаччині, за приблизними підрахунками, протягом всієї операції сягнули близько ста військовослужбовців).

У селі Дубровицького району Рівненщини хтось поширив серед колгоспниць чутки про те, що через події в Чехословаччині нібито почалася масова мобілізація чоловіків, через що жінки залишили роботу й побігли по домівкам.

А житель Виноградівського району Закарпаття, «за національністю чех», заявив дружині секретаря парторганізації місцевого колгоспу: «Скажи своєму чоловіку, що він скоро буде висіти поруч з іншими комуністами».

Пізніше його затримали й почали слідство.

Одразу у кількох доповідних записках згадується житель Луганська, якого затримала міліція за порушення громадського порядку. В центрі міста він зокрема викрикував: «Геть радянських правителів, геть радянських окупантів з Чехословаччини».

Автори записок констатують, що затриманий «займається приватною зубопротезною практикою (що у Радянському Союзі тоді було заборонено. – Ред.), зловживає алкогольними напоями, а по місцю проживання характеризується як дебошир». Водночас матеріально «забезпечений добре», має машину «Запорожець».

Після допиту вісьмох свідків інциденту, на луганчанина завели кримінальну справу.

Та чи не найбільш відомою стала трагічна історія самоспалення у Києві дисидента Василя Макуха.

Перед цим вчинком він написав листа ЦК Компартії України, у якому загалом засуджував радянський режим та вторгенння до Чехословаччини, а 5 листопада 1968 року підпалив себе на Хрещатику й згодом помер у лікарні.

У доповідній записці КДБ вказується, що там вжили заходів, щоб обмежити поширення інформації про самоспалення Макуха, не допустити «використання події антирадянським елементом у ворожих цілях» та запобігти ексцесам під час поховання.