ОУНівець з села Тур став агентом УПА у Рожищенському райкомі партії

14 Лютого 2018, 15:50
Іван Дмитрович Зварич 3247
Іван Дмитрович Зварич

Хто такий, секретар райкому Зварич? Таке питання не один раз задавали собі друзі, вороги і всі, хто знав, чув про цю людину, коротке життя і смерть якої стало легендою.

Іван Дмитрович Зварич, 1923 року народження, уродженець села Тур, Ратнівського району. З 1939 по 1941 роки навчався у Львівському фінансовому технікумі. Напевне, саме там, він укріпив свої погляди як національно-свідомої людини.

Автобіографія Івана Дмитровича
Автобіографія Івана Дмитровича

З початком війни, разом із працівниками та студентами технікуму, відступив до Воронежа.

У Острогорському радгоспі-технікумі недовго працював бухгалтером, згодом одружився. Але через фронт, який прокотився вогненою віхолою, до зими вже був під Москвою.

іван Дмитрович із сім'єю
іван Дмитрович із сім'єю

І ось тут починається найбільш загадковий, і досі не розкритий період життя Івана Зварича: чоловік зникає до 1943 року.

Повернувся чоловік уже важкопораненим: мав відірвану кисть лівої руки. За яких обставин це сталось, чи в загонах Бульби-Боровця на Житомирщині або Рівненщини, чи в загонах УПА на Волині, до сьогодні невідомо. Але як кажуть, немає нічого таємного, щоб не стало явним.

Весною 1945 року, коли Україна була звільнена від фашистів, Іван Зварич пише лист-звернення до ЦК комсомолу України. Він зазначає, що воював під Сталінградом і на Курській дузі, де втратив руку, зокрема підкреслює, що став інвалідом війни, має освіту і знайомий з комсомольською роботою. А зважаючи на те, що є уродженцем Волині, то просить керівників направити працювати саме туди.

Відповідь на лист не забарилася: у квітні 1944 року Івана Дмитровича призначили першим секретарем Рожищенського райкому комсомолу.

Анкета вступника у члени Комуністичної партії
Анкета вступника у члени Комуністичної партії

Іван Зварич, перший секретар Рожищенського райкому комсомолу в 1944-1947 роках. Його застрілив співробітник Рожищенського МДБ Шицький серед білого дня, практично в центрі містечка Рожище, рівно 70 років тому, 14 лютого 1948 року.

Багато людей, і в першу чергу родина, мати Івана Дмитровича , хотіли знати правду про причини і обставини вбивства їх сина.  

Серед цих людей і Валерій Єфіменко, який довгий час працював директором Рожищенської музичної школи, завідуючим відділу культури, опублікував свої спогади про життя району.

У книзі «Рожищенські мотиви», яка побачила світ у 2003 році містився й нарис про Івана Зварича «Невідмита пляма». У ньому Валерій Єфіменко уперше розповів про «романтичного, легендарного» героя. Валерій Броніславович був особисто знайомий з Іваном Дмитровичем, який виступав у їхньому класі на комсомольських зборах.

«Іван Дмитрович був воїном Червоної армії, хоробро воював, був поранений. Наслідком цього поранення стала біда – хлопцеві ампутували ліву руку», – пише автор.

Він пригадує, що в Рожищі Іван Зварич був справжнім кумиром публіки під час концертів та вистав. Цінність цих спогадів у тому, що ми бачимо в них живу людину, і від них віє щирим захопленням.

 На все життя запам’ятав Єфіменко Зваричеву промову: «Зараз, коли на нашій землі іде кривава війна, Україна, як ніколи, прийняла на себе  неймовірні страждання і горе. Тисячі, мільйони наших співвітчизників опинилися за гратами і в німецькій неволі. Вам треба це добре засвоїти і знати, що дарма кров нашого народу не буде пролита, бо ми є вільна нація, ми, як говорив Шевченко, здобудемо нарешті оту хиренну волю в оновленій державі нашій».

За такі слова тоді можна було добряче поплатитися. Та чи не зрозуміли діти його промови, чи ніхто його не «здав»…

«Після паузи він, наче схаменувшись, прохрипів: «Хай живе Великий Сталін!» – пригадує Валерій Броніславович.

З цих спогадів Іван Зварич постає перед нами людиною, яка найбільше любила Україну.

Передбачаючи свою загибель, наказував своїй тещі: «Глядіть, мамо, мого сина, хай буде достойним батька свого, і скажіть йому, як підросте, що я людям кривди не робив і був завжди чесним і правдивим! Я не був зрадником України і її народу!» «З великим задоволенням розказав би він їм про себе усю правду. Про це не міг говорити навіть своїм близьким людям. Ніхто не знав його таємниці», – писав свого часу Валерій Єфіменко.

14 лютого 1948 року відбулось засідання Рожищенського бюро райкому партії , на якому Зварича Івана Дмитровича було виключено з партії.

Що говорилося на засіданні того бюро, я не знаю(писав Єфіменко). Але люди розповідають, що коли оголосили перерву, Зварич, стараючись бути непомітним, вийшов на вулицю і швидко пішов у напрямку пошти. Коли оглянувся, побачив, що за ним поспішає офіцер МГБ. Тоді Іван побіг, заплутуючись у довгих полах своєї шинелі. Офіцер щось кричав, а Іван біг, не розбираючи дороги. Пролунали постріли. Стріляв офіцер.

Іван захитався, але ще біг, хапаючись за паркан, немов хотів обіпертися на нього. Пролунали ще постріли, аж тоді нещасний впав на землю. Позбігалися люди, та їх розігнали міліціонери. У вечірніх сутінках під’їхала підвода, в яку вкинули тіло забитого і одвезли в міліцію.

Так обірвалося життя Івана Дмитровича Зварича. Родичі після довгих і принизливих прохань добилися дозволу по-людськи поховати його на кладовищі, – пише Валерій Єфіменко.

Для автора Зварич був героєм-борцем. І лише коли на власні очі побачив добуті матір’ю Івана Федорою Іванівною документи про непричетність Зварича до ОУН-УПА, задався питанням: «За віщо його серед білого дня на вулиці на очах багатьох людей було убито?». Та при тих обставинах, тримаючи в руках офіційні відписки про смерть Зварича, Єфіменко повірив у «фальшивки» за якими ховалась правда про Зварича. Він писав – Зварич не винний!





Агент УПА в серці нової влади! У райкомі комсомолу, що містився у тому ж будинку, що й райком партії, на вулиці 17 вересня, лише на другому поверсі, тепер музична школа! І хто! Сам перший секретар, фронтовик, орденоносець!

Відділення МДБ у Рожищенському районі, партійні органи боялись оприлюднити свій «прокол», що у них під носом декілька років діяв агент, розвідник ОУН-УПА Зварич І.Д. І тому, щоб заховати кінці у воду, Зварича застрелили, спровокувавши до втечі з будинку райкому партії.

Що говорилося на засіданні того бюро, Валерій Єфіменко і справді не міг знати – всі документи мали гриф «цілком таємно». Зате нині, коли дозволено доступ до компартійних архівів, вдалося розшукати протокол № 2 засідання бюро Рожищенського райкому КП(б)У від 14 лютого 1948 року, де четвертим пунктом «повістки дня» значиться: «Про члена ВКП(б) Зварича Івана Дмитровича. Доп. тов. Драгайцев».

Копія засідання Рожищенського бюро
Копія засідання Рожищенського бюро


Ось, наприклад, з одного виступу: «Зварич – це людина, яка випадково попала в ряди нашої партії, вступаючи в партію обманув партію і зараз старається обманути членів бюро. В кожнім його слові, грубо виражаясь, сама брехня, ні одного слова правди. Він зараз скриває своє справжнє обличчя».

Або ще: «Зварич в Червоній Армії не був, а коли був, то з певною ціллю. В ті роки западників не брали в Армію, а коли брали, то тільки в трудову. Коли Зварич був в Армії, то хіба тільки в власівській…»

«Зварич ніколи в Червоній Армії не був, під Сталінградом участі на стороні Червоної Армії не брав і поранений там не був, фронту не переходив,  рев. трибуналом не судився, все це видумане для того, щоб обдурити партію. Весь час був на службі у німців, писав в ЦК ЛКМУ, що він працював на керівних комсомольських роботах з певною ціллю і справжню головну суть скриває», - з виступу іншого компартійного діяча.

«Немає достатньої вимогливості до себе з боку деяких ком. раб. РК КП(б)У, як тов. Зварич, який, будучи упов. РК по селу Кияж проводив підписку на займ і збір готівки, обманув на 5 тисяч. Чого не було в налічії, де секр. ком. орг. тов. Гнатюк Дуня ніяких видів поставки с/г продуктів не виконувала і тов. Зварич в цьому не принімав ніяких мир» (подано мовою оригіналу, без правки).

Якими документами володіли ці люди, роблячи свої висновки? У їхніх виступах на ці документи жодного посилання. Мабуть, вони знали набагато більше, ніж говорили... Вже коли я вів свої пошуки, при кожній зустрічі колишні працівники райкому партії, знаючи, що я шукаю «правду» про Зварича, з іронією запитували: «Ну як там ВАШ Зварич?».

Я зустрічався з людьми, які знали Зварича, онуками Івана Дмитровича, які передали копії документів з різних відомств СРСР, які одностайно відповідали мамі Зварича: «Ваш син зв’язків з ОУН-УПА не мав».

Отримали й копію представлення до нагороди, направленого військкомом Рожищенського р-ну в 1945р. та нагородного листа, відповідно до якого Зварича нагороджують орденом Вітчизняної війни  ІІ ст.

Фотокопія нагородного листа
Фотокопія нагородного листа

У нагородному листі, поданому Рожищенським райвійськкоматом 31 січня 1945 року на «командира взводу 4 сп 64 ОД Сталінградського фронту, нині Секретар РК ЛКСМУ м. Рожище Волинської області» Івана Зварича у графі «участь у громадянській війні, наступних бойових діях по захисту СРСР і Вітчизняній війні» сказано: «Югозап. фр., 7 ст 23 СД ІХ-42-І-43, Зап. фр. І 34 СД ІІ-43-ІХ43, Сталінград ІХ-ХІІ 43 года, тяжело ранен 24.ХІІ.43 г.». Щодо райвійськкомату, яким призвався, вказаний Острогорський РВК Воронезької області.

«А ось як описані його бойові заслуги: «Під час бою під Сталіградом командував кулеметним взводом, оборону тримав по тракторному заводу, який німці по декілька разів на день атакували, але взвод, незважаючи на понесені втрати, пішов у контратаку, в результаті чого було захоплено в полон 13 німецьких солдатів і один унтерофіцер, 9 автоматів, 5 гвинтівок і 4 пістолети.

Під час наступу німців на Курській дузі командував кулеметним відділенням. Під час бою розрахунки багатьох кулеметів вибули зі строю. Він взяв в руки кулемет і знищував гітлерівську піхоту, яка наступала слідом за танками, в результаті чого наші підрозділи поставлену задачу виконали, німці відступили, залишивши на полі бою багато трупів солдатів і офіцерів.

В наступному бою був важко поранений і внаслідок важкого поранення залишився без лівої руки – інвалід другої групи. Райвоєнком капітан Давидов» 

Та усе це – лише красива легенда, записана  в райвійськкоматі зі слів самого Зварича, аби видати себе за свого в середовищі компартійного керівництва району. Адже у відповіді з Центрального архіву МО РФ у місті Подольську записано: «Особова справа Зварича І.Д., 1924 р.н., на збереження не надходила». З відповідним запитом зверталися і в військкомат Острогорського району Воронезької області, але відповідь звідти не отримали. Отже, в Червоній армії Зварич не служив?


На жаль, залишається таємницею, де був Іван Зварич з 1941 по 1943 роки та де отримав каліцтво.

Після публікації в газеті «Наш край» «Нарису визвольної боротьби Рожищенського р-ну» в газету зателефонувала зв’язкова районного проводу ОУН-УПА  в 1946-1948рр. Зуй Ганна Григорівна і попросила про зустріч. Разом з журналісткою Раїсою Мацюк поїхали до Ганни Григорівни. Саме вона підтвердила зв’язок Зварича з УПА.

У криївці в Кроватці, де були захоплені повстанці і справді були документи за підписами Зварича, а також його пістолет ТТ. Повстанці не раз попереджували Зварича про недоцільність підписувати інформації власним прізвищем. На зауваження Степана Архипчука, референта районного проводу ОУН в 1948році, підписувати щотижневі інформації псевдом, Іван відповів: «Хай залишиться для історії». Коло замкнулося.

Спробу приховати факти виявлення документів за підписом Зварича в криївці, де перебували керівники ОУН-УПА району, і, як наслідок виключення з партії  і вбивство Зварича, видно з копії протоколу засідання бюро райкому партії, яку направлено у обком партії, де вказана дата 7 лютого 1948 року, а не фактична – 14 лютого 1948 р.

Про факт убивства в вищестоящі органи повідомлень не було. Через місяць опер Шицький Н.Б. був прийнятий в партію. Здавалось, правда ніколи не буде відома  людям.

До 1948 р. він постійно був уповноваженим по Кияжській сільській раді, в якій моя мама працювала прибиральницею. За її словами, він до вечора бував в селі, в с/раді, а на вечір їхав на Рожище, (верхи конем). У ті буремні роки це було таки дивно. Чи такий був сміливець, чи знав, що його ніхто не зачепить…

Мама згадувала, та й односельчани підтвердили це своїми спогадами, після смерті Зварича всі в один голос говорили, що він був агентом УПА.

Проте мені таки вдалось встановити правду про Зварича на основі документів. 

В 1946 р. у Зварича при родах померла дружина. А будучи уповноваженим по с/раді  в с. Кияж, він  мав «роман» з сільським головою Євдокією Гнатюк, чоловік якої загинув на фронті.

Євдокія Гнатюк(Кучинська)
Євдокія Гнатюк(Кучинська)

Вдалось знайти довідку, підготовлену заворгом Рожищенського райкому партії Філаретовим при прийомі в партію Гнатюк Є. в 1950 р., в якій він стверджував: «Гнатюк имела тесные связи с неким Зваричем, имевшим связь с подпольем ОУН».

Копія довідки
Копія довідки

Копія довідки
Копія довідки


Не всі ці таємниці вдалося розкрити й донині. Але з великим задоволенням відкриваю правду про героя.

Вчора, 13 лютого 2018року громадкість району, вояки УПА, вперше за 70 років з дня загибелі Зварича Івана Дмитровича вклонились його памяті і помолились на могилі героя УКРАЇНИ.

Сьогодні в день його загибелі нам залишається пом’янути його душу спочившу у Бозі.

Іван Дмитрович похований разом зі своєю жінкою Ніною Іванівною
Іван Дмитрович похований разом зі своєю жінкою Ніною Іванівною

 

Слава Героям!

Микола Вавренчук,

Член Національної спілки краєзнавців України .

Село Кияж, Рожищенський район.

Передрук заборонено.

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024